Ротавірусна діарея (гастроентерит) – гостре вірусне захворювання, яке характеризується симптомами діареї, загальної інтоксикації, ураженням шлунково-кишкового тракту, розвитком симптомів токсикозу з ексикозом.
   Джерелом ротавірусної інфекції є тільки людина  (хворий або носій вірусу). Збудник виявляють у фекаліях із перших днів розвитку клінічних симптомів  і до 7 – 9 - го дня, рідше – упродовж 2 – 3 тижнів. Більш тривале виділяють ротавіруси діти з порушеннями імунітету, супутніми захворюваннями, лактозою недостатністю. Пояснює Чигур Наталія Вікторівна, лікар педіатр медичного центру "Приватна дитяча поліклініка".
   Ротавірусна інфекція є найбільш поширеною при­чиною гострої діареї в немовлят і маленьких дітей у всьому світі. За узагальненими даними, 95 %  дітей до 5-ти річного віку переносять ротавірусний гастроенте­рит. Щороку в світі реєструється понад 125 млн. ви­падків цього захворювання серед дитячого населен­ня, близько 2-3 млн. дітей до 5 років із ротавірусним гастроентеритом потребують госпіталізації. Близько 20 %  смертей, що пов'язані з діареєю, асоційовані з ротавірусною інфекцією. Не існує істотної різниці в поширеності ротавірусної інфекції між економічно розвиненими країнами й такими, що розвиваються. Високий рівень гігієни в країні теж істотно не впливає на частоту цієї хвороби.
   Ротавірусна інфекція, особливо в дітей раннього віку, може перебігати безсимптомно, що створює умови для поширення захворювання. Ротавірусна інфекція має досить чітку сезонність, з під­йомом в осінній період і подальшим збільшенням у зимовий, що пов'язують зі здатністю вірусу виживати при низьких температурах.
  За останні роки роль ротавірусної інфекції в патології у дітей істотно збільшилась.
   В Україні ротавірусна інфекція статистично почала реєструватись тільки на початку 90-х років минулого сторіччя. Упродовж останніх років реєструються сезонні спалахи ротавірусної інфекції, особливо в південних районах країни.
 Часто можуть розвиватися тяжкі ускладнення, які вимагають госпіталіза­ції дитини й можуть супроводжуватися формуванням вірусоносійства. Інкубаційний період ротавірус­ного гастроентериту становить у середньому 1 – 2  дні. Захворювання розпочинається гостро.         Розгорнута картина захворювання формується вже у перші 12 – 24  години й проявляється фебрильною температурою протягом 2 – 4 діб, інтоксикацією (слабкість, нездужання, стомлюваність, головний біль, міалгія тощо), водя­нистими випорожненнями без патологічних домішок, блюванням. Захворювання може супроводжуватися катаральними симптомами. При цьому в певної час­тини дітей катаральні явища виникають раніше дис­пептичного синдрому, а в більшості дітей передують гіпертермії. Хворі, як правило, скаржаться на нежить, закладеність носа, подразнення в горлі, сухий кашель, а при об'єктивному обстеженні виявляють гіперемію та зернистість м'якого піднебіння, передніх дужок, язичка, задньої стінки глотки. Катаральні ознаки не­тривалі та повністю зникають через 3–4 дні. Ознаки гастроентериту з'являються у хворих майже одночас­но з інтоксикаційним синдромом і характеризуються бурчанням та неприємним відчуттям, болем у животі, зниженням апетиту, нудотою, повторним блюванням і частими рідкими випорожненнями. Біль у животі частіше має дифузний характер, але може локалізува­тися в епігастральній ділянці та часто супроводжуєть­ся бурчанням. Діарейний синдром харак­терний для всіх хворих із першого дня захворювання. Випорожнення відносно рясні, водянисті, жовтуватого кольору й смердючі, без патологічних домішок. Май­же в половині випадків спостерігаються пінисті випо­рожнення. Кратність дефекації може бути різною – від 2–3 разів до 10 – 15  і навіть більше за добу. Позиви до дефекації мають імперативний характер. Діарейний синдром, як правило, нетривалий, і нормалізація ви­порожнення відбувається не пізніше 5–6-го дня хво­роби, або триває 7 – 10  днів і, як правило, закінчується одужанням. Крім зазначених вище симптомів, характерні екстрацеребральні, такі як анорексія та дра­тівливість.
 З практичної точки зору лікування ротавірусної діареї, як і гострої діареї іншої етіології, має складатися з декількох етапів. На першому етапі треба вирішити питання з харчуванням, яке має бути дещо модифіко­ване. Якщо дитина знаходилась на грудному вигодову­ванні, доцільно його продовжити, але зменшити обсяг 1 – 2  годувань на 30 - 40%, відповідно скорочуючи три­валість прикладання до грудей. Ураховуючи, що в біль­шості дітей раннього віку на тлі ротавірусної інфекції реєструються клініко-лабораторні ознаки вторинної лактазної недостатності вже від перших днів хвороби, які зберігаються в терміни понад п'ять діб, доцільним є призначення ферменту лактази на 5 днів, під час кож­ного годування. У разі штучного годування слід продовжити годувати, зменшивши обсяг 1 – 2  годувань на 30 - 40%, перевівши дитину на 5 – 7  діб на низьколактозні / безлактозні молочні суміші. Старші діти мають споживати легкі нежирні овочеві страви, 3 - денний ке­фір, низьколактозні молочні суміші. Додатково можна призначити терті яблука, морквяний суп по 10–20 мл на прийом (100–200 мл на добу), які є природним дже­релом калію та пектинів.
 Для регідратації дитини доцільно використовувати стандартизовані розчини, такі як регідрон, регідрон оптим, ораліт, цитроглюкосолан, гастроліт, біогая ОРС. Дитині треба забезпечити фізіологічні потреби в рідині в межах 800 – 1000 мл/добу. Додатково дитині до 2 років треба дати випити 50 – 100 мл рідини після кожного ви­порожнення. Дітям віком понад 2 роки – 100 – 200 мл рідини після кожного випорожнення. Якщо в дитини було блювання, треба зробити перерву на 10 хв., потім давати рідину по 1 чайній ложці кожні 2 – 3 хвилини, далі по 2 – 3 столові ложки кожні 15 хвилин. Крім того, можна давати трохи підсолені овочеві відвари чи ри­совий відвар, підсолений курячий бульйон, не міцний чай без цукру (краще зелений), відвар із сухофруктів, додаючи  3 грами солі на літр рідини.